"Джини" Віктора Гюго українською мовою

[miram]

До цього запису chez avva.

ДЖИНИ

E come i gru van cantando lor lai
Facendo in aer di se lunga riga,
Cosi vid’io venir traendo guai
Ombre portale dalla detta briga.
Dante *

Поснули
Шпилі.
Здрімнули
Жалі.
Мов хворе,
Спить море
Просторе
В імлі.

Що це? — Шепіт
Зусібіч,
Млосний трепет —
Дише ніч,
Мов тремтяче
Дух чий плаче,
З пекла наче
Рветься пріч.

Цить! — Забриніло
Так тонко щось...
Це карлик — сміло
То стриб, то ковзь
На ніжці одній
Понад голодні
Морськи безодні —
Дзвінком зайшовсь.

Гук грімкіше, ближче.
Доли стугонять.
Дзвін заклятий кличе
Поторочей рать?
А чи юрми дикі
То здіймають крики?
Раптом — без’язикі...
Знов, шалені, мчать!

Ой, джини! Пекла подих!
Мов гомонять гроби!
Тікаймо вниз по сходах
Від лютої грізьби!
Ураз ліхтар мій гасне,
І тінь — привиддя жасне —
Стіною як не шасне
До сволока різьби.

Джинів рій несамовитий —
Хто звільнів його з тенет? —
Тиси заходівсь трощити,
Мов пожежа — очерет!
Зграя ця тисячокрила
Небо хмарою окрила,
Наче смертю, ще й вчепила
Збоку блискавки багнет.

Вже рев передових загонів
Над нами! З реготом орда
Відьом, вампірів та драконів
Подвір’я наше опада.
Потуга їх — о чорні лави! —
Гне крокви, ніби ветер трави,
І двері старовинні ржаві
З завісів мало не скида.

Звірячі зойки! клекіт! плач жахливий!
Пекельне кодло туча принесла
І швиргонула на будинок зливи
Бридкого сім’я темряви та зла!
Стіна дрижить; от-от із підмурівку
Змете й покотить всю мою домівку,
Як перекотиполе в переднівку,
Вихрища осоружного мітла.

Рятуй, пророче! Як рукою
Розвієш напасть, мовби чар,
Впаду смиренно головою
Я перед твій святий вівтар!
Вогню хай гаспиди вечірні
Не вергають на двері вірні,
Хай шиби внутрішні й надвірні
Не виб’є тлумище почвар!

Пронеслись! Нечисте військо
Утікає! Як хотів
Чорнокрилий той вихрисько
Дім змести — і не зумів!
Та ще мов бряжчать кайдани,
Ще в дібровах вітрюгани
Гнуть тисячолітні стани
Переляканих дубів.

Подаленіли гуки.
Весь лемент навісний
Перелетів за луки, —
І спробуй розрізни:
Чи то цвіркун в долині
Розсюркотівся нині,
Чи по даху, по цині,
Лускоче град дрібний?

Серця вже не краю.
Дивно даль гука,
Мов з арабів краю
Лине спів ріжка;
Мерехтить зірниця,
І дитині сниться
Золота жар-птиця
З райського садка.

Уже останній
Пекельний рій
Зникає в хлані,
Дірі земній, —
Так, обважнілі,
Шепочуть хвилі,
Злетіть безсилі,
Як стих борвій.

Це зітхання,
Ця жура
До світання
Завмира,
Наче срібні
Та жалібні
Сльози дрібні
Хто втира.

Мла гине
Нічна...
Все плине,
Мина;
Розтала,
Пропала
Оспала
Мана.

*
Як журавлі в час осені сумної
Летять з піснями в сонячну країну,
Так, вирок долі кленучи лихої,
Кружляють скорбні тіні...
Данте


Переклав Олександр Мокровольський.
Віктор Гюго. Поезії. З французької. Київ, "Дніпро", 1978. Сс. 43-47.