De Antiquitate

[miram]

Так кончились те светлые дни, когда человек молился на звезды, возводил себя к звездам и не чувствовал своей собственной личности.
(А.Ф.Лосев. Двенадцать тезисов об античной культуре.)

Comments

[(Anonymous)]

Що знали мову сонця і грози,
Що їх законам був за оборонця
Той, що тримав над світом терези
Життя і смерті, місяця і сонця.

Але урвався той священний ряд.
Лишився рід людський напризволяще,
В марноті днів згубивши все найкраще,
Без вівтарів, і святощів, і свят.

Вірш переклала Ліна Костенко.
Чий це вірш?

Ibidem

[(Anonymous)]

...і хоч з певного погляду речі, що не існують, віддавати словами легше й не так відповідально, як речі сущі, особливо для людей легковажних, а проте для шанобливого й сумлінного історика виходить навпаки: найдужче не даються, коли їх хочеш убрати в одежу слова, і все ж таки найдужче потребують, щоб їх винесли на суд людський, певні речі, існування яких не можна ні довести, ні навіть припустити, але які саме тому, що шанобливі й сумлінні люди трактують їх немовби речі сущі, на крок наближаються до свого буття, до можливості свого народження.

Re: Ibidem

[miram.livejournal.com]

Прикро мені, але жодної версії. Альбо забагато, що є те саме.

Hermann Hesse 'Das Glasperlenspiel'

[(Anonymous)]

Мильні бульбашки

О, скільки треба літ, щоб день такий настав!
І сивий чоловік нарешті гляне вгору,
І пізня мудрість випаде в кристал
Усе життя омріяного твору.

І розчерком пера, натхненно, в один мент,
Науки всіх віків збагнувши за два тижні,
Напише перший твір доскіпливий студент,
Де будуть відкриття й прозріння дивовижні.

І хлопчик, що сидить і бульбашки пуска,-
Так тішиться дитя, так дме у соломинку!-
І кожна з них летить, прекрасна і легка,
Хоч, може, їй летіть всього яку хвилинку.

Але і той старий, і хлопчик, і студент -
Всі троє творять з однієї піни
Ніщо, дрібничку, мрію, сентимент,-
Однак і в ній, хоч на єдиний мент,
А вічне світло спалахне і згине.

Служіння (повна версія)

[(Anonymous)]

Колись були володарі побожні,
Котрі в полях освячували плуг,
Високу віру і високий дух
В людській душі підтримати спроможні,
Що знали мову сонця і грози,
Що їх законам був за оборонця
Той, що тримав над світом терези
Життя і смерті, місяця і сонця.

Але урвався той священний ряд.
Лишився рід людський напризволяще,
В марноті днів згубивши все найкраще,
Без вівтарів, і святощів, і свят.

Та не урвалась пам'ять про ті дні,
І ми повинні крізь марноти світу
Нести високу святість заповіту,
Навіки в притчі втілену й пісні.

Колись, можливо, зміняться часи,
По самі вінця темрявою повні,-
Почує сонце наші голоси,
Ми принесем дари йому жертовні.